Походження японської мови та письма
Автори:
Уемура Сусуму – почесний професор університету Кіото Санґьо (Японія), професор-консультант
Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка
Бондар О.І. – доктор філологічних наук, професор
Бучнєв А.В. – викладач
1. Загальна характеристика японської мови
Японська
мова займає особливе положення серед мов світу.
Українська
мова належить до слов’янської групи мов. Українці ― слов’яни, так само як
росіяни, поляки, чехи, болгари, серби та ін. Це все близькі родичі українців.
Слов’янські мови разом із балтійськими (литовська і латиська), германськими
(німецька, англійська, шведська і т.д.), романськими (французька, іспанська, італійська
і т.д.), грецькою, вірменською, персидською, індійською та ін. належать до
однієї мовної сім’ї ― індоєвропейської, або арійської. Українці ― арійці. Це
все далекі родичі українців. Японська мова не належить до жодної мовної групи,
до жодної мовної сім’ї! У японців немає ні далеких, ні, тим більше, близьких
родичів.
Якщо описати японську мову за допомогою одного вислову, то
найдоречнішим буде 「ごちゃまぜの言語」(змішана мова). Так, японська мова має і ваґо [1],
і канґо (слова китайського походження), використовується латинка та чужомовні
запозичення, що записують катаканою.
На жаль, наразі японська мова переповнена дивними словами. Так, у
телевізійній рекламі часто-густо використовують слова, записані латиною. Раніш
кінофільмам давали прості власне японські назви 「望郷」(„Сум за батьківщиною”), 「終着駅」（”Кінцева зупинка”）або「花へんろ」（букв.: „Квіткові прочанки”）. Сьогодні ж нерідко бачимо таке: 「バブル・フィクション」（bubble fiction）або「マトリックス」（matrix）. А тому сьогодні часто незрозуміло з
назви кінофільму, про що він.
Типові приклади вживання катакани 「IT機器」（アイテイ機器）（інформаційно-технологічні прилади）、グローバル時代（global period）、ボーダレス社会（borderless society）、ベンチャービジネス (венчурна фірма）、ユビキタス（ubiquitous）[2]、スケールメリット（scale merit）、コンソーシアム（консорціум）.
Державний інститут японської мови у Японії пропонує адекватні відповідники
такого кшталту ґайрайґо. Так,「デイサービス」буде「日帰り介護」（догляд за літніми людьми на той же день）.
Велика кількість канґо теж становить проблему. Так, політики часто-густо
використовують не завжди зрозумілі загалові вислови й уживають чимало канґо: 「前向きに検討します」(Ми розглянемо позитивні сторони)
або 「私どもは状況判断に問題があったと認識しておるわけでありまして、遺憾の意を表します」（(Ми усвідомлюємо, що з певних
обставин трапився недогляд у нашому міркуванні, і шкодуємо про це). Інколи
неможливо збагнути, що має на увазі політик, коли вдається до таких висловів:
чи намагатиметься він розв’язати питання, чи він просто вибачається.
Стосовно ж молодіжного сленгу, то становище тут ще складніше. Візьмімо для
прикладу слово 「ナゴヤジョウ」. Переважна більшість людей зрозуміла б це
слово як 「名古屋城」, цебто
‘наґойська фортеця’. Проте йдеться про 「名古屋嬢」, цебто ‘дівчата наґойського типу’, відомі в Японії
модниці. За своєї скромності, вони вбирають розкішні дрібні речі відомих
брендів. Інші приклади використання молодіжного сленгу:「ゴーコン」[3]、「イケメン」(гарне обличчя) і 「ブタメン」(негарне обличчя) 「チョー」（超-над-[4]）,「マジ」(невже?, справді?). „Слівця” на кшталт наведених до
вподоби молоді, і вони, певно, мають жартівливе забарвлення, та часто
виникаючи, модні слова з часом зазвичай зникають безслідно.
Головна причина такого становища в японській мові ― це її аглютинативний
лад. Українська мова ― флективна, де корінь слова несе його значення, а
суфікси, флексії, прийменники, сполучники і частки вказують на граматичні
відношення. Причому та сама морфема в українській мові може мати кілька
граматичних значень, напр.: -а у
слові хат-а вказує і на називний
відмінок, і на однину, і на жіночий рід. Китайська мова ― це ізолююча
(коренева) мова, де головним граматичним способом є порядок слів у реченні [5]「我 愛 她 － 她 愛 我」(Я кохаю її ― Вона кохає мене). Японська мова ― аглютинативна,
так як і турецька, угорська, тунгуська та ін. уральські мови. Це значить, що у
ній немає словозміни, а існують лише корені, за японською мовознавчою
термінологією 「自立語」[6](повнозначні слова) і
формотворчі суфікси ―「付属語」(належні слова)[7].
Причому формотворчий суфікс зажди має одне граматичне значення. Для вираження,
наприклад, двох граматичних значень до кореня приєднуються два суфікси, так 読む (yomu) означає читати, а 読みませんでした (yomimasen-deshita) ― не читав (не читала, не читало,
не читали). Форма складається з кореня yom(i), що називає дію, суфікса -masen-, що вказує на заперечення, і суфікса -deshita, що вказує на минулий час. У японській мові належними словами (суфіксами)
є слова ямато-котоба「テ、ニ、オ、ハ」, що
виконують вельми важливу функцію в реченні. Вони, так би мовити, виконують
функцію своєрідної форми, в яку можна „вливати” будь-яке слово.
Завдяки саме цим словам 「テ、ニ、オ、ハ」і під час запозичення ієрогліфів у IV столітті, і з перебігом недавніх
запозичень з інших іноземних мов [8],
японці змогли вдало справитися з важким завданням. Так, коли одне за одним
потрапляли до японської мови такі слова, як modern society におけるindividual のlove について reasonable な discussion を…, японці заступали ці слова 「近代社会、個人的恋愛、理性的、討論」, влили їх у форми 「テ、ニ、オ、ハ」 ― і проблему було розв’язано. Таким чином вони
спромоглися подолати труднощі за доби Мейдзі.
Отже, причиною того, що японську мову слід кваліфікувати як 「ごちゃまぜの言語」 (змішана мова) є її належність до так званих аглютинативних
мов. Через це можна твердити, що 「テ、ニ、オ、ハ」існує як міцна засада японської мови для засвоєння й
адаптації запозичень, і, вочевидь, у подальшому жодних особливих клопотів у
японській мові не буде, попри те що вона буде дещо переповнена чужоземними,
досить дивними для японської мови словами.
Письменник Іцукі Хіроюкі у своєму дописі до часопису „Асахі Сімбун” за 19 липня 2004 року「カレーもいろいろ」（”І каре різні”）писав: 「日本文化は チャーハンである…私たちは、漢字、ひらがな、カタカナ、ローマ字、そしてアラビア数字、ローマ数字、漢数字などをタテヨコ自在に使いこなして読み、かつ書く民族である…」[9].
2. Формування
японської мови
Багато
десятків років вчені-мовознавці, етнологи, історики, археологи, антропологи
намагаються з’ясувати: звідкіль же взялася японська мова і японський народ?
Японські
міфи стверджують, що японці є нащадками самих богів ― бога Ідзанаґі та богині Ідзанамі, які
спустилися з небесного літаючого мосту, створили Японські острови і стали жити
на них. Від них з’явилися боги другого покоління: богиня Сонця Ама-терасу, бог
Місяця Цукі-юмі, бог Вогню Каґу-цуті та ін.
Ще в кінці палеоліту (близько 10-200 тис. років тому), коли не було ще навіть глиняного начиння, японський архіпелаг сполучався з материком. Наука свідчить, що вже на ту добу на терені сучасної Японії жили люди. Попри те, що пращури сучасних японців не мали своєї писемності, вони, безумовно, користувалися мовою, щоб називати різноманітні предмети, частини тулуба, їжу, тварин, рослини, небесні тіла, описувати полювання, зв’язки спорідненості, міфи, традиції, молитися Богам і виголошувати закляття. Донедавна побутували дві гіпотези
щодо походження японської мови:
1) північна
гіпотеза, за якою японська мова належить
до урало-алтайської сім’ї мов, точніше, до алтайської мовної групи (до цієї
групи, зокрема, належать тунгуська, монгольська та тюркські мови), однак вона
дуже рано відокремилася від решти урало-алтайських мов, тому повинно йтися
радше не про належність японської мови до урало-алтайської сім’ї, а лише про
урало-алтайське осердя японської мови;
2) південна гіпотеза,
представники якої наполягають на австро-меланезійському, точніше,
малайсько-полінезійському осерді японської мови.
Тривалі пошуки вчених дали деякі позитивні результати. І схоже на те, що
японці ― результат змішування кількох рас, а японська мова ― наслідок
змішування кількох мов різних мовних сімей. Відшукано сліди спорідненості
японської мови з корейською мовою та алтайською сім’єю мов. Так, ще 1908 року
проф. Фудзіока вказував на 14 рис, спільних для японської та урало-алтайських мов:
відсутність сполук приголосних на початку слів, відсутність граматичної
категорії роду, постпозиція афіксів, невелика кількість сполучників і т.ін.
Але всі вказані риси, звичайно, можуть становити лише результат міжмовних контактів,
лінгвоареального впливу. А проте у другій половині ХХ ст. вчені знову
повернулися до цієї гіпотези. Японський мовознавець Сітіро Мураяма вважає, що
осердя японської мови алтайське. Тобто дуже і дуже віддаленими родичами
японської мови є корейська, манчжурська, тунгуська та інші алтайські мови.
Другий, менш значний етнолінгвогенетичний складник ― полінезійська сім’я мов,
до якої належать мови острівних народів Тихого океану (гавайська, таїтянська,
самоанська, маорійська тощо). Таким чином, вчені припускають, що первісна японська
прамова виникла близько 20 тис. років тому шляхом змішування мов різних
народів, і тільки згодом виник вплив алтайських мов і корейської мови.
Зараз у світі нараховують понад 5 тис. мов. Проте японська мова стоїть
осторонь. Звісно, існують подібні слова у японській та інших мовах (на кшталт
рос. деньги і яп. ぜに). Та це аж ніяк не дає підстав твердити про спільність
їх походження. Споконвічно японські числівники – ひとつ, ふたつ,みつ, а いち, に, さん – китайські
за походженням, але це, знову ж таки, не зумовлює спільність походження цих
двох мов. Навіть типологічно вони відрізняються: китайська мова ― ізолююча, а
японська ― аглютинативна.
Найближчою до японської є окінавська мова, порівняно близькою є й
старокорейська, що змушує багатьох вчених вважати, що японська мова пов’язана
з алтайськими через корейську. І незважаючи на те що деякі числівники у
японській мові подібні за коренями з алтайськими, треба ще чимало попрацювати
над питанням походження японської мови.
Найпопулярнішою є гіпотеза, що розглядає японську мову як
мову змішаної природи ― з австронезійським лексичним та фонологічним
субстратом і алтайським граматичним суперстратом, попри те що наразі ми змушені констатувати недостатню з’ясованість
цього питання.
3. Проблема
періодизації історії японської мови
Періодизація історії японської мови за Сиромятниковим ґрунтується на
суспільно-політичних засадах і на періодизації матеріальної історії Японії.
Зміни в політичному устрої зумовлювали зміни в суспільстві і опосередковано
впливали на
мовне середовище. Тому періодизація історії мови на суспільно-політичній засаді
має неабияку слушність. Звичайно, за такого підходу до суспільно-політичних
явищ доконечне долучають порівняння мовних явищ різної доби.
Ось загальноприйнята періодизація історії Японії, яка може стати відправним
пунктом і для періодизації історії японської мови.
Kodai（давні часи）
Jyo:dai（стародавні часи）
Chu:ko（другий щабель стародавніх часів）
Chusei（середні віки）
Chusei-zenki（перший щабель середніх віків）
Kindai（нові часи）
Chusei-ko:ki（другий щабель середніх віків）
Kinsei（новий час, доба феодалізму）
Kinsei-zenki（перший щабель нового часу）
Kinsei-ko:ki（другий щабель нового часу）
Gendai（новітня доба）
Свою історію японці хронологічно упорядковують за китайським
зразком, за ненґо, цебто за роками правління імператорів. Таке літочислення
вживається у країні й нині поруч із європейським. Кожен ненґо має свою власну назву. Отже, зміна імператора, зазвичай,
означала й зміну ненґо, а отже ― і назви. Лише в
деяких випадках зміна часу була пов’язана з якимось значним природним
лихом чи різкою зміною у політиці. Так, наприклад, ненґо Тайка, що означає “велика реформа”, тривав з 645 по 650 р.,
коли правив імператор Котоку із роду Соґа, ненґо Хакуті тривав з 650 по
654 р., поки правив імператор Хакуті і т.д. А оскільки імператори змінювалися
досить швидко, то й ненґо було дуже багато, тож
зорієнтуватися в них користувачеві вельми складно. У зв’язку з цим усі ненґо
об’єднують у більші часові відтинки ― ери. Кожна ера (доба) теж має свою назву,
і японська історія вкладається у 16 таких ер.
1) Доба Дзьомон (8 тисячоліття до н.е. – ІІІ ст. до н.е). Це доісторична
доба, про яку відомо тільки з археологічних розкопок. Вважають, що на цей час
існувала протояпонська мова на австронезійському підґрунті.
2) Доба Яйой (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.). Саме цієї доби відбувався
розклад первіснообщинного ладу, родових відносин, з’являлася майнова
нерівність, відбувається вплив на японську азіатської культури, насамперед,
південнокорейської. На цей час припадає формування алтайського лексичного
суперстрату.
3) Доба Кофун (ІІІ-VI ст. н.е Зародком держави стала на початку V ст. земля
Ямато (теперішня префектура Нара). Ямато ― саме таку назву мала спочатку Японія
і правив нею рід-переможець. Триває формування японської мови.
4) Доба Асука (VII – початок VIII ст.), доба реформ і зміцнення
централізованої влади. Саме з доби Асука дійшли до нас перші японські тексти,
в тому числі й вірш принца Сьотоку, що наочно демонструє необмеженість влади
імператора. Триває формування японської мови.
5) Доба Нара (710－784 рр.). Столиця Японії ― місто Нара.
Тривала понад 70 років (7 поколінь імператорів). Завершення формування
давньояпонської (старояпонської) мови.
6) Доба Хей-ан (794-1183 рр.). Тривалість – близько 400 років (з початку правління
імператора Kanmu аж до виникнення сьоґунату Камакура, центр політичного життя
перебував у Кіото /Heian/). Пізній період існування давньояпонської
(старояпонської) мови.
7) Доба Інсей (1086-1324 рр.). Екс-імператори проводять політику інсей. Цю добу
поділяють на три щаблі (правління екс-імператорів Shirakawa й Toba,
Goshirakawa й Gotoba та Gotakakura й Gouda. Початок становлення
середньояпонської мови.
8) Доба Камакура (1183-1333 рр.). Тривала близько 150 років, розпочинаючи з виникнення
сьоґунату Minamoto-no-Yoritomo аж до смерті Ho:jyo Takatoki.
9) Доба південної та північної
імператорської влади Намбокутьо (1336-1392 рр.). Розпочалася, коли 1336 року імператор Godaigo вторгнувся на терени Yamato
в Yoshino, і тривала 57 років, поки імператор Kameyama не повернувся до Кіото в
1392 році. Виникли центри політичної влади на півдні та півночі. Властива риса
цього часу ― протистояння.
10) Доба Муроматі (1392-1573 рр.). Влада у Ashikaga, що започаткував сьоґунат у Кіото в
Muromachi. Доба тривала 180 років, протягом яких помінялося 15 поколінь
сьоґунів, їх влада скінчилася через дії відомого сьоґуна Oda Nobunaga.
Завершення формування середньояпонської мови.
11) Доба Адзуті-Момояма (1590-1603 рр.). Визначною рисою доби Адзуті-Момояма є замки і фортеці ―
величні споруди з каменю, оточені широкими ровами з водою і обнесені вишуканими
мурами з елегантними вежами. Початок формування нової японської мови.
12) Початковий щабель доби Едо (до першої половини 18 ст.). Доба Edo розпочалася з перемоги Tokugawa Ieyasu на битві біля Sekigahara 1600 року й із виникнення сьоґунату в Edo в 1603 році. Ця доба тривала 260 років до повернення сьоґуном Tokugawa Yoshinobu верховної влади імператорові (1603－1867 рр.). Початковий щабель відзначався
тим, що великої уваги набула мова каміґатаґо (мова Kyoto й Osaka). Перебіг формування нової японської мови.
13) Друга половина доби Едо. Едо стає осередком політичного життя і з кінця 18 ст. мова зазнає змін, з’являється чимало самостійних елементів, притаманних винятково мові Edo і відмінних від kamigatago ― цю добу виділяють окремо. Початок формування новітньої японської мови.
14) Доба Мейдзі (1868-1913 рр.). Клан Токуґава, що панував у країні протягом 200
років, упав, влада перейшла до
імператорського двору. Шістнадцятирічний імператор Муцухіто 1868 року переїхав
разом із усім двором зі своєї резиденції в Кіото, де протягом тисячоліття
розташовувалися його предки, до палацу в Едо як політичного центру Японії, яке
перейменував на Токіо, що значить Східна Столиця. Завершення формування
новітньої японської мови.
15) Доба Тайсьо (1912-1926 рр.). Вона була коротка і нічим особливим не примітна.
16) Доба Сьова (1926-1989 рр).
Звичайно, зміни в мовній системі далеко не завжди збігалися з суспільно-політичними змінами. Тому вчені-мовознавці запропонували суто лінгвістичну періодизацію історії японської мови, яка набагато точніше відбиває віхи розвитку японської мови. Провідною засадою періодизації
історії японської мови є поділ розвитку японської мови на дві великі мовні
доби: [10] kodaigo (мова стародавніх часів) і kіndaigo (мова нових часів). За цією засадою виділяємо добу, коли
ще не помітно елементів нової мови і добу, коли вже виразно наявні елементи
нової мови.[11] Перехідною добою між
стародавньою та новою добою вважають добу Nambokucho. Саме на цю добу
загострилося протистояння між історичної аристократією та суспільним станом
воїнів-самураїв за отримання влади, що в кінцевому рахунку зумовило
безперервні зіткнення по всій країні. Тривалий безлад порушив суспільний уклад,
селяни багато пересувалися з місця на місце, що, своєю чергою, вельми вплинуло
на розвиток японської мови, наколавши на нього помітний відбиток. Саме тому
відноситимемо kodai до доби, що тривала аж до іншої доби Kamakura, початок kindai же відноситимемо до початку доби Muromachi.[12]
До речі, засада поділу на два
часи kodai і kindai підіймає питання про те, коли саме зазнала великих змін
японська мова доби Heian і коли з’явилися елементи притаманні новій японській
мові. Саме за доби Heian відбулося становлення kindaigo, головною особливістю
якого була тотожність авторського мовлення й розмовної мови.[13] Доба становлення нової японської мови характеризується об’єднанням
завершальної та визначальної форм у одну, а також тим, що граматичне правило kakarimusubi зазнає занепаду.
Досить популярною періодизацією є також
періодизація з поділом історії японської мови на 5 періодів:
1. Давньояпонська мова (до VIII ст.);
2. Старояпонська мова (або пізня давньояпонська мова) ― ІХ-ХІ ст.
3. Середньояпонська мова ― ХІІ-ХVІ ст.
4. Новояпонська мова раннього періоду ― ХVІІ- ХVІІІ ст.
5. Сучасна японська мова (новояпонська мова сучасного періоду) ― з ХІХ ст. і
дотепер.
4. Походження японського письма
16-ого року доби імператора Оодзіна, тобто 372 року н.е. за сучасним
літочисленням Вані (王仁), що прибув
із терену сучасної Кореї, передав тексти Лунь-юй і Сендзімон (тексти обсягом
1000 ієрогліфів). Саме таким чином китайські ієрогліфи потрапили до Японії.
Одначе, залишився також запис про те, що 57 року китайський імператор Кобу (Huangdi) подарував японському правителеві 金印 (Кін’ін－золоту печатку). І дійсно, згодом її відшукали на острові Кюсю. Отже,
вважають, що вперше ієрогліфи було привезено до Японії 372 року н.е. Але
поширилося ієрогліфічне письмо в Японії пізніше. Перші великі пам’ятки, написані ієрогліфічним письмом, ― Кодзікі
(“Записи давніх діянь”) та Ніхон Сьокі (“Аннали Японії”) датують відповідно 712
та 720 роками.
З 759 року н.е. розпочали укладати Манйосю („Збірку міріад листків”), і
японська культура отримала величезний поштовх для свого подальшого розвитку.
Що означає твердження „Японська мова ― змішана мова”?
У міру того як японці опановували китайськими ієрогліфами, вони по-різному
використовувалися. Напочатку японські слова записувалися ієрогліфами, виходячи
з їх фонетичного читання. Слово «ひ» на ямато-котоба (питома японська лексика) має значення
„сонце” і „вогонь”. Їх записували різними ієрогліфами (日та 火) відповідно,
щоб їх розрізняти під час читання. Щоправда, при цьому «ひ» вимовляли дещо по-різному, й ієрогліфи, якими
записували ці слова, поділили на два розряди: „ко” та „оцу”.
Наведемо приклад вживання горішнього читання ієрогліфів у манйоґані:
余能奈可波牟奈之伎母乃等志流等伎子伊与余麻須万須加奈之可利家理
よのなかはむなしきものとしるときしいよよますますかなしかりけり
(5-1
сувій Манйосю, 793)
Коли я побачив, що світ порожній для мене, смуток вразив мене...
Цю
пісню було написано Отомо-но-Табіто, що втратив свою дружину. Як бачимо, чимало
досить складних ієрогліфів довелося йому написати у цій пісні!
Для спрощення письма придумали іншу, легшу
систему письма ― „кун-йомі”: ієрогліфи стали читати на японський кшталт.
Наведімо приклад вживання кун-йомі в манйоґані:
長春日乃晩家流 (Манйосю, 1-1 сувій, 5.1)
ながきはるひのくれにける Добіг кінця ще один предовгий день весни
Але й такий метод використання ієрогліфів був
непрактичний. І тоді придумали знаки з меншою кількістю рисок і легшими щодо написання. Це були силабічні абетки хіраґана і катакана. Хіраґану було створено на підставі відбору скорописних
форм ієрогліфів, а знаки катакани ― з частин ієрогліфів.
「安」→「あ」－хіраґана
「伊」→「イ」－катакана
Проте слід детальніше зупинитися на Кодзікі, Ніхон-сьокі, манйоґані,
хіраґані та катакані.
Кодзікі (“Записи давніх діянь”)
Це найстародавніша історична хроніка Японії. Складається з 3-х сувоїв.
Автор ― Хіеда-но-аре (稗田阿礼). Укладання відносять до 712
року. У цій історичній хроніці були записані не тільки події, що відбувалися в
Японії сивої давнини, а також міфи, традиції і чимало пісень. Провідною ідеєю Кодзікі було зміцнення віри японців у
єдину Японію, згуртовану під владою імператора. Кодзікі називають також „Фурукотобумі”.
Ніхон-сьокі (“Аннали Японії”)
Укладено в 720 році доби Нара. Визнані найстародавнішим офіційним описом
історії Японії. Складаються з 30 томів і записані китайським ієрогліфами.
Друга назва ― „Ніхонкі”.
Манйосю (“Збірка міріад листків”)
Найстародавніший збірник пісень Японії, до якого увійшли „всі пісні світу”.
Складається з 20-и томів. Містить зібрані за 359 років (до 759 року) близько
4500 пісень та китайських віршів, включно з піснями імператриці Дзінтоку,
багато тьока й танка. Вважають, що в редагуванні Манйосю брав участь легендарний Отомо-но-Якамоті.
Письмо манйоґана
Вже у 6-му столітті використовується як власне ім’я. На добу Нара прийнято
за офіційну систему письма Японії. І позаяк цей кшталт письма широко
використовували в Манйосю, то й
назвали його манйоґана. У манйоґана враховували не значення ієрогліфів, а
переважно їх фонетичну, звукову форму.
Хіраґана
Це силабічна абетка, яку було укладено на підставі скорописних варіантів
написання ієрогліфів. Оскільки напочатку хіраґаною користувалися головним чином
жінки, то такий тип ієрогліфічних знаків стали називати „онна-де” （女手）, хіраґаною ж вона стала йменуватися пізніше. Існувало
протиставлення ієрогліфів до хіраґани. Іншою назвою китайських ієрогліфічних
знаків була „мана” ― ‘справжній знак’ (真名), тоді як „кана” означало ‘несправжній знак’ （仮の名）.
Катакана
„Ката” у слові „катакана” має значення одна частина чогось.
Таким чином, стає зрозуміло, що ці знаки було винайдено шляхом відокремлення
частини ієрогліфічного знака. Катакану винайшли за доби Хей-ан, і наразі
вона використовується переважно для запису слів іншомовного походження та
ономатопоетичних слів.
5. Питання правопису
Одночасне існування кількох
альтернативних систем письма не могло не породити конкуренції між ними і не спричинити
до виникнення правописної проблеми. Чи не вперше цю проблему було піднято у
відомій суперечці між двома історичними особами Суґавара-но Мітідзане (菅原道真) та Кі-но Цураюкі (紀貫之).
Суґавара-но Мітідзане (868-945 рр.) – аристократ-вчений початку доби Хей-ан. Його
вшановують як божество науки в храмі Кутано Тенманґу в Кіото.
Кі-но Цураюкі (приблизно 868-945 рр.) – поет-вчений почату доби
Хей-ан.
Як було відзначено раніше, письмо хіраґана покликане було полегшити запис
японської мови ієрогліфічним письмом. Хіраґану, чи „онна-де” використовували
переважно жінки. У ІХ ст.. Кі-но Цураюкі навіть переодягався в жіноче вбрання,
щоб розповсюджувати вживання хіраґани. Своєю чергою, Суґавара-но Мітідзане
наполягав на все більшому використанні ієрогліфів. Саме між цими двома
історичними особами й відбувся гострий диспут.
Звичайно, Кі-но Цураюкі зміцнив позиції використання змішаного письма
(кандзі-кана-мадзірі) у японській мові, що позитивно вплинуло на розвиткові
японської мови і відіграли вельми прогресивну роль. Проте оскільки китайські
ієрогліфи мають аналітичну силу і здатність до словотворення, то вони теж
виконали важливу роль: лексично збагатили японську мову, зробили її логічнішою.
За приклад можна навести використання китайських ієрогліфічних знаків для
запису споконвічно японських слів «ひ» та «はし». «ひ» записують
знаками 火та日, що означають відповідно „вогонь” та „сонце”. А «はし» можна записати знаками箸, 端, 橋, котрі означають відповідно „палички для їжі”, „кінець”
та „міст”.
Здатність же китайських ієрогліфічних знаків до словотворення можна
показати на прикладі車 (курума – віз, автомашина).
Використовуючи цей ієрогліфічний знак було утворено, до прикладу, такі слова: 新車 (нова машина), 中古車 (потримана машина), 車庫 (гараж), 駐車場 (парковка), 車間距離 (дистанція між машинами), 国産車 (машина вітчизняного
виробництва)、外車 (іноземна машина)、対向車 (зустрічна
машина) і т. ін..
Таким чином, ми бачимо, що й китайські ієрогліфічні знаки, і кана
відіграють важливу роль, через те предмет суперечки між Суґавара-но Міті-дзане
та Кі-но Цураюкі так досі й не розв’язано.
Для використання таких функцій ієрогліфічних знаків, японці розпо= чали
створювати свої, „японські ієрогліфи”. Наприклад, ієрогліфи峠 та 辻. Позаяк ієрогліфи ― це, насамперед, ідеограми, бачимо з
накреслення цих знаків, що峠 означає
„перевал”, а 辻 позначає
„перехрестя”.
Розпочинаючи з доби Мейдзі, до
Японії імпортовано велику кількість західно європейських понять. Настав час
японським вченим якомога вигідніше використати ієрогліфи для позначення нових
термінів, складних слів та понять (Кіндаїті Харухіко “Ніхонґо Сімпан”).
Наприклад, слова 「哲学」 філософія, 「経済」економіка, 「社会」 суспільство, 「概念」 концепція, 「具体」 конкретність,「抽象」абстракція, 「定義」 визначення, 「本能」інстинкт були винайдені у Японії, а відтак імпортовані до
Китаю.[14]
6. Рекомендована література
1. Алпатов В.М.
Изучение японского языка в России и СССР. – М.: Наука, 1988.
2. Бондаренко И.П. Русско-японские языковые взаимосвязи ХVІІІ века: Историко-лингвистическое исследование. –
Одесса: Астропринт, 2000.
3. Бондаренко
И.П. Русский язык японских мореплавателей (XVIII век). – Нара, Япония. – 1996.
4. Колпакчи Е.М.
Очерки по истории японского языка. – Т.1. Морфология глагола. – М., 1956.
5. Колпакчи Е.М.
Древнеяпонский литературный язык по памятникам эпохи Нара (докт. дисс.). – Л.,
1945.
6. Колпакчи Е.М.
Некоторые проблемы истории японского языка // Краткие сообщения Института Востоковедения. – Вып.ХІІ. – М., 1955.
7. Колпакчи Е.М.
Страдательный залог в японском языке // Известия АН СССР. – ОЛИЯ. -М., 1947.- Т.12.
8. Колпакчи Е.М.
Из истории японского сложного предложения // Советское востоковедение. – М., 1959. – Т.ІV.
9. Колпакчи Е.М.
Некоторые проблемы истории японского языка // Краткие сообщения Института Востоковедения АН СССР. –
Вып.ХІІ – М.,
1955.
10. Колпакчи Е.М.
Из истории именных категорий японского языка // Ученые записки ЛГУ. – №179. -Л., 1954.
11. Конрад Н.И. О
государственной латинице в Японии. – М., 1956.
12. Конрад Н.И. О литературном языке в Китае
и Японии // Вопросы языкознания. – №5. -М., 1954.
13. Конрад Н.И. О национальном языке в Китае
и Японии // Ученые записки института Востоковедения АН
СССР. – Т.1У. -М., 1952.
14. Конрад Н.И. О языковом существовании // Японский лингвистический сборник. М.,
1958. – С.5-16,
15. Конрад Н.И. Латинская письменность в
Японии // Труды Военного института иностранных языков. – №1, -М.,
1945.
16. Лобачев Л.А.,
Быкова С.А. Учебное пособие по диалектологии. – М.,1990.
17. Маевский Е.В.
Учебное пособие по старописьменному языку (бунго). – М., 1991.
18. Масуити К.
Грамматика японского языка. – Т.1. – М., 1958, Т.2. – 1959.
19. Петрова О.П.,
Горегляд В.Н. Описание японских рукописей-ксилографов и старопечатных книг. –
Вып. 1. – М.: Изд-во восточной л-ры, 1963.
20. Поливанов Е.Д. Японский язык / Большая
советская энциклопедия. – М., 1965.
21. Попов К.А. Материалы по истории японского
языкознания // Японский лингвистический сборник. - М., 1959.
22. Попов К.А. Номенклатурные термины в
древнеяпонской топонимии // Вопросы японского языка. - М., 1971.
23. Попов К.А. Японские диалектологи и основные
работы // Японский язык. - М., 1963.
24. Старостин С.А.
Алтайская проблема и происхождение японского языка. – М., 1991.
25. Сыромятников
Н.А. Древнеяпонский язык. – М., 1972.
26. Сыромятников
Н.А. Классический японский язык. – М., 1973.
27. Сыромятников
Н.А. Становление новояпонского языка. – М., 1975.
28. Сыромятников
Н.А. Развитие новояпонского языка. – М., 1978.
29. Толкачев П.Ф. Из истории японской научной
лексики // Исследования по японскому языку. – М., 1976.
30. Шеманаев П.И. Из истории современного
японского литературного языка // Сборник трудов по языкознанию. – №4(8). – М., 1965.
31. Шеманаев П.И. К вопросу об адаптации
заимствованной лексики в японском языке//Сборник трудов по языкознанию. – №2(6). – М., 1962.
32. Akamatsu
Tsutomu, Japanese phonetics: theory and practice. – Munich: LINCOM Europa, 1997.
33. Akira
Komai, Thomas H. Rohlich, An introduction to classical Japanese. – Tokyo, 1997.
34. Habein
Yaeko Sato, The History of the Japanese Written Language. – 1984.
35. Hisanosuke
Izui, The Vocal System and Vocal Interchanges of Eighth-Century Japanese,
Miscellanea Kiotiensia. – 1956.
36. James D.
McCawley, The Phonological Component of a Grammar of Japanese. – 1968.
37. Martin E.S., The
Japanese Language Through Time. – 1987.
38. Martin, S.
E., Lexical Evidence Relating Japanese to Korean // Language 42. – 1966.
39. Miller R.A., The
Japanese Language. – 1980.
40. Miller R.A , Japanese
and the Other Altaic Languages. – 1971.
41. Miller, Roy
Andrew, Old Japanese Phonology and the Korean-Japanese Relationship // Language 43. – 1967.
42. Miller, Roy
Andrew, Origins of the Japanese Language. – Seattle: University of Washington Press, 1980.
43. Samuel E.
Martin, The Japanese Language Through Time. – Yale University Press, 1987.
44. Sansom G.B., An Historical Grammar of Japanese. – 1995.
Література японською мовою
45. 五木寛之「みみずくの夜メール『カレーもいろいろ』」、朝日新聞、2004年7月19日.
46. 安藤正次 『国語史序説』、刀江書院、1936年.
47. 池内輝雄他監修 『新総合図説国語』改訂新版、東京書籍、2003年.
48. 井上ひさし 『井上ひさし日本語相談』、朝日新聞社、２００２年.
49. 今泉忠義 『国語発達史大要』、白帝社、１９３９年.
50. 亀井孝他編 『日本語の歴史』（全7巻）、平凡社、1964－68年.
51. 金田一京助 『国語の変遷』、日本放送出版協会、1941年、『日本語の変遷』（講談社版）、1976年.
52. 金田一春彦・林大・柴田武編 『日本語百科大事典』、大修館書店、1988年）.
53. 国語学会編 『国語学辞典』、東京堂出版、1975年.
54. 国語学会編 『国語学大辞典』、東京堂出版、1980年.
55. 佐藤喜代治編 『国語学研究辞典』、明治書院、1977年.
56. 佐藤喜代治編 『国語史』（上下）、桜楓社、1970－71年.
57. 武光誠 『地名の由来を知る辞典』、東京堂出版、1997年.
58. 土井忠生編 『日本語の歴史』 至文堂、1957年.
59. 永山勇 『国語史概説』、風間書房、1968年.
60. 松村明編 『講座国語史１．国語史総論』、大修館書店、1977年.
61. 松村明編 『国語史概説』、秀英出版、1972年.
62. 村山七郎 『日本語の語源』、弘文堂、1974年、『日本語の起源』、1973年.
63. 吉沢義則 『国語史概説』、立命館出版部、1931年.
64. 阿刀田稔子・星野和子 『擬音語擬態語、使い方辞典第２版』、創拓社、1995年.
65. 加賀野井秀一 『NHK日本語なるほど塾』、日本放送出版協会、２００４年８月.
66. 外山滋比古（とやましげひこ） 『日本語の論理』、１９７３年.
67. 金田一春彦 『日本語 新版（下）』、岩波書店、１９８８年.
68. 金田一春彦 『日本語 新版（上）』、岩波書店、１９８９年.
69. 佐藤武義編著 『概説日本語の歴史』、朝倉書院、1995年.
70. 小松英雄 『日本語の歴史』、笠間書院、２００１年.
71. 谷光忠彦他『 日本語学』、酒井書店、1995年.
72. 池上彰 『日本語の「大疑問」』、講談社α文庫、2000年.
73. 中西進 『ひらがなで読めばわかる日本語のふしぎ』、小学館、2003年7月.
74. 津田元一郎 『日本語はどこから来たか』、人文書院、２００１年.
75. 渡辺実 『日本語史要説』、岩波書店、１９９７年.
76. 湯澤幸吉郎 『江戸言葉の研究』、東京・明治書院、昭和２９年.
77. 馬渕和夫 『上代のことば』、至文堂、1968年.
78. 服部四郎 『日本語の系統』、岩波書店、1959年.
7. Примітки
[1] Ваґо, чи Ямато-котоба, які часто записують хіраганою.
[2] Ubiquitous（у перекладі з латинської мови
це значить те, що одночасно і всюди існує）.
[3] Скорочення від合同コンパ－спільна вечірка
[4] チョウ早い – надшвидко
[5] 我 愛 她 － 她 愛 我
[6] повнозначні слова
[7] 私は彼女を愛している－彼女は私を愛している。 [8] modern societyにおけるindividualのloveについてreasonable なdiscussionを…．
[9] Японська культура ― щось на кшталт пилаву
по-китайському. Ми пишемо й читаємо китайськими ієрогліфами, хіраґаною,
катаканою, латинкою, вживаємо арабські та римські цифри як у горизонтальному,
так і у вертикальному написанні. Див. 2004年7月19日、朝日新聞掲載「みみずくの夜メール」（Нічний лист від сови）、五木寛之『カレーもいろいろ』（”І каре різні”）.
[10] Точкою відліку вважаємо мову доби Нара
[11] Першу умовно називаємо kоdai (стародавня мова) і kindai (нова мова)
[12] Звісно, можна поділяти часи на ще дрібніші часові відтинки [13] Тобто genbun itti ― єдність писемної та
розмовної мови
[14] Крім цього, до Китаю
поступили ще такі kanji японського виробництва: 歴史、革命、貿易、美学、思想、表現、主義,取引、取締、相手、手続、取消、場合 та ін., вони, звісно, читаються
за правилами китайської мови.
У європейських мовах (в
тому числі й у США) вживаються такі японські слова:
bonze（坊主）、saque（酒）、soy, soya（醤油）、mikado（帝）、ginkyo（いちょう）、harakiri（切腹）、tycoon（大君）、samurai（侍）、musume（娘）、kimono（着物）、geisha（芸者）、shibui（渋い）、ukiyoe（浮世絵）、netsuke（根付）、shoji（障子）、tatami（畳）、origami（折紙）、urushi（漆）、mogusa（艾） та ін.
Навіть у газетах Times та Newsweek трапляються такі
японські слова:
「親子心中」,oyakosinjyuu‘колективне самогубство всією родиною’、「いじめ」, ijime‘дідовщина’、「浪人」ronin ‘самурай, що не на службі у феодала‘、「塾」, juku‘ приватна школа’、「黒幕」kuromaku‘сірий кардинал’、「焼鳥」yakitori ‘жарена курка‘、「柔道家」judouka‘дзюдоїст‘、「寿司」сусі、「すき焼き」сукіякі т. ін. |